Люди прив’язані до будівлі, а вона до часу… так і в нашому випадку…

Будинок_Промисловоi_школи,_де_мiстився_ш

Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Національного університету "Львівської політехніки" (колишній технікум залізничного транспорту, за яким і досі нас ідентифікують) має давню традицію і навіть дещо драматичну історію. А все почалося із побудови у Львові нового навчального закладу який почав підготовку нових спеціалістів для робітничих і технічних спеціальностей – Державної промислової школи. Будівля (нинішня адреса вул. Снопківська, 47) постала за проектом Владислава Садловського (архітектора вокзалу) та Адольфа Віктора Вайса упродовж 1907-1910 років.

Головний портал прикрашений горельєфними скульптурами “Мистецтво” і “Праця”, із авторським надписом на тих скульптурах – “P.WojtowiczLwów 1909”.

Отже – до оформлення будівлі школи доклався один з провідних львівських скульпторів того часу, автор скульптурних композицій на фронтоні львівської Опери – “Слава”, “Геній музики”, “Геній драми і комедії” та “Розп’яття” на фронтоні костелу св. Ельжбети. Посвята нової будівлі відбулася у 1910р. (хоча навчання в новому приміщенні вже почалося від вересня 1909р.).

Перша світова війна (1914-1917 рр.) на наших землях характеризувалася періодом російської окупації. 18 вересня 1914 р. генерал-губернатор Галичини О. Бобринський видав указ «Про заборону функціонування різного роду клубів, союзів і товариств та про тимчасове закриття існуючих в Галичині учбових закладів, інтернатів і курсів, за винятком учбових майстерень». Потрапляє під цей указ і Державна промислова школа, яку ми зараз знаємо як ЛФКТІ НУ ЛП. Під час Першої світової війни в цьому приміщенні перебував Шпиталь вдови імператриці Марії Федорівни. Після війни з 1919 р. відновилося навчання, але вже за польськими традиціями. Лише з 1929 р. шалька терезів остаточно схилилася в бік промислової спрямованості – відтоді школу перейменували на Державну технічну.

З приходом радянської влади на базі закладу у 1940 році формується Львівське державне промислове училище, профіль якого в цілому не змінився і під час гітлерівської окупації. В міжвоєнний період (1919–1939 рр.) тут готували електромеханіків, електромонтерів, машиністів паровозів, радіотелеграфістів, колійників.

У 1939 році 2 листопада позачергова V сесія Верховної Ради СРСР ухвалила закон про включення Західної України. Почався радянський період в історії регіону.

Від 1950-х років і аж по сьогодення навчальний заклад підготував десятки тисяч висококваліфікованих спеціалістів на різноманітні напрями виробництва залізничної галузі західноукраїнського регіону і не тільки.

Запорукою успіху була належна матеріально-технічна база. Для успішного поєднання теоретичних знань і практичних навиків створювалися і обладнувалися спеціалізовані кабінети і лабораторії.

Зокрема, кабінет, де вивчають електрорухомий склад залізниць, обладнаний діючим тренажером високовольтної камери електровоза ВЛ-11м. Майбутні керівники середньої ланки локомотивних депо, вивчаючи тепловози та дизель-поїзди, мають змогу ознайомитися з паливною апаратурою високого тиску, елементами електричних машин тощо, які розміщені на стендах. Крім того, в кабінеті змонтовано діючі високовольтні камери тепловозів М62 і ЧМЕ-3. які дають змогу вивчати роботу апаратів і схем.

Займаючись у кабінеті «Основи автоматики і дискретні пристрої СЦБ», студенти вивчають роботу реле і трансмітерів, на макетах досліджують принципи дії рейкових кіл. Також кабінет обладнано стендами з пристроями для зняття часових і електричних характеристик реле постійного і змінного струму, що максимально наближено до реальних умов праці.

Лабораторія з керуванням рухом поїздів створена у 2002 році за підтримки Львівської залізниці. Шість робочих місць чергового по станції (ДСП) обладнані комп’ютерами, які зв‘язані між собою загальною мережею передачі команд управління технічним оснащенням кожної станції, а також всіх видів інформації в електронному вигляді.

Цікаво проходять практичні заняття на полігоні, що розміщений у дворі технікуму. Тут майбутні залізничники на натуральному обладнанні локомотивів можуть ознайомитись з конструкцією дизеля 14Д40, візка тепловоза 2М62, розподільчими редукторами, головним вентилятором, струмоприймачем електровоза ВЛ-11. гальмівним компресором КТ6 та іншим обладнанням.

Навчальна майстерня є основою і першим кроком у практичній підготовці майбутніх спеціалістів. Тут досконало вивчається слюсарна справа, студенти за шаблоном виготовляють молотки, плоскогубці, вимірювальний інструмент. Знайомляться з роботою токарних, стругальних та інших верстатів, вивчають зварювальні роботи.

У навчальному закладі акцентується увага не лише на фаховій підготовці, але й на вихованні національно свідомих молодих людей. Прикладом може стати кабінет української мови та літератури, оформлений в українському стилі, містить бібліотеку творів українських та зарубіжних письменників.

Значну роль в навчальному процесі відіграє комп’ютеризація і мультимедійні технології.

На замовлення керівництва Львівської залізниці з 2008 року технікум почав підготовку фахівців зі спеціальності «Технічне обслуговування і ремонт пристроїв електропостачання залізниць»,перший випуск яких відбувся у 2011 році.

За час свого існування коледж щорічно удосконалюється, підтримуючи традиції, які передаються із покоління в покоління. Престиж та імідж навчального закладу здобувались завдяки плідній праці його працівників, таким чином, за усі роки було підготовлено понад 35000 молодших спеціалістів для залізничного транспорту. Так, наші випускники займали та займають керівні посади на залізниці: Груник І.С., Піх Б.П., Мостовий М.В., Заньків З.З., Федак Я.А., Дацко М.С., Левицький О.Ф., Вороний В.З., Палюх А,В., Рябець М.І., Нодь В.М., Яворський Б.О., Залізняк Р.Є., Довганюк В.М., Загалюк В.Я., Венгенр Д.І., Джус В.С. та ін. Наші студенти-випускники - це висококваліфіковані фахівці, гордість коледжу.

Після створення Львівської залізниці (в червні 1940р.) було оголошено про створення Львівського технікуму залізничного транспорту. У липні 1941 р. після розстрілу німцями польських професорів Львівської Політехніки навчання за робітничими і технічними спеціальностями було дозволене у Львівській Державній промисловій школі, директором якої був відомий польський інженер Клаудіуш Філашевіч.

Від німецької влади він отримав дозвіл на створення середньої Технічної школи. Саме тут проводили навчання ті фахівці, яких Філашевіч зміг сюди на вул. Снопківську 47, залучити до освітнього процесу. Оголошенням від 29 XI 1941р. учні і студенти Політехніки могли тут продовжити навчання. У приміщенні знаходилися Механічна та Електротехнічна гімназії, Механічний, і Дорожній ліцеї, школа ремісничого будівництва, одноріч нині вечірні курси «Радіо і зв’язку» і такі самі «Електротехніки».Існували великі верстати і лабораторії, а забезпеченість базою гарантувала випуск хороших спеціалістів.

Саме у технікумі в період німецької окупації німці також розміщували штаб поліції. Після повернення радянської влади, приміщення було значно пошкоджене зсередини та пограбоване. Розграбованими залишилися кабінети, лабораторії, архіви і бібліотека. Загальні збитки оцінили в 2 млн. рублів. Станом на 1 листопада 1944 р. вже було набрано 230 учнів-слухачів.

З другої половини 1940-х років приміщення фактично розділяється на два навчальних заклади. В центральній частині будівлі із колишнього залізничного училища виникає технікум залізничного транспорту, а бічне крило (з боку вул. Севери) займає училище прикладного мистецтва, яке 1956 р. отримує ім’я видатного художника І.Труша.

У 2012 р. технікум перейменовано у Львівський коледж транспортної інфраструктури. З 2014 року коледж стає відокремленим структурним підрозділом Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна (ЛКТІ ДНУЗТ).

1 грудня 2022 року коледж став частиною великої родини Національного університету "Львівська політехніка" - одного з кращих університетів Європи.

Історія Львівського коледжу транспортної інфраструктури є предметом гордості усіх, хто в ньому працює та навчається, даниною глибокої подяки усім, хто збагачував його славу і честь, створював традиції і закладав фундамент на майбутнє. Свою історію варто пам’ятати та збагачувати не лише із ввічливості, а й для неоціненного вкладу у наше сьогодення, яке є результатом десятилітніх традицій, творчої праці кількох поколінь викладачів.